Артур: Я боровся на фронті за Україну не для того, щоб розпродати її в тилу…

0
463

Пісок скрипів на зубах… Позаду залишився брудний автобус з заляпаними вікнами і розпечений під сонцем БТР. Рядом бухнула міна, залишивши у вухах дзвін. Вибуховою хвилею вдарило в очі… Впав до землі та почув, як гарячим подихом зачепила за вухо пролітаюча куля.. Він згадав постамент при вїзді в Донецьку область… Ось тобі і «ласкаво просимо» – подумав Артур, втискаючися в землю гори Карачун та роздивляючись розташований попереду Слов’янськ…

Більше двох місяців пробув в оточенні. Саме цей блок-пост російські посіпаки розгромили танками, намагаючись знищити розвідників. Які своїми вилазками утилізували спецназ ГРУ, наводили жах на «ополчение» та мало не позбавили життя Моторолу….

На війні Артур втратив друзів, але знайшов кохання – у Словянську, під час рейду, рятуючи місцевих жителів від пораненнь, завданих артилерійським обстрілом терористів, познайомився з дівчиною. Яка стала його дружиною.

(від автора: перебуваючи у Словянську у перші дні його звільнення, мені вдалося поспілкуватися з багатьма місцевими жителями та полоненими. На цій війні багато містики, речей, які неможливо було пояснити. Я давно хотів написати про будні наших розвідників. Нагодою став несподіваний крок уманської мерії – Артура призначили начальником інспекції з благоустрою… Людину, яка стала взірцем героїзму і відданості на фронті, допустили в “систему”, куди досі мали доступ лише “перевірені” люди. І ось, далеко в тилу, у перший же день роботи, деякі політики вже “привітали” АТОвця, обізвавши корупціонером…)


Духи смерті: ось які ви, зелені чоловічки…
«Наркоман Василь вів «зелених чоловічків» повз позиції «ополченців»… 
– Вот вы какие – казав він. – я только в новостях вас видел. А почему вы не идете сразу на блок-посты? Аааа, ревизию проводите? Смотрите, правильно ли все стоят? Правильно. Ато тут некоторые бухают. Укропы шастают. Уже многих положили. Где укропы? Там, на горе…»

Наші розвідники все далі заходили вглиб Слов’янська. Прибувши на блок-пост, хто у чому, вони за допомоги волонтерів, голок з нитками і наполегливості, зробили собі маскувальну форму. Суміш бундеса, вудланда, мультикаму, впереміж з нарізаними ганчірками і перемазаним болотом обличчям, вразив слов’янського наркомана мало не до зупинки серця. На щастя, той подумав, що в цьому районі, за спинами «ополчения», не можуть бути українські війська…


– Що було найстрашніше на передовій? Бої, ніч, вилазки в місто?
– Найстрашніше – це знати, що тебе не знайдуть. Не впізнають. І якщо напорешся на засідку, то висока вірогідність, що так і залишишся без всього. У розвідку ми йши без опізнавальних знаків, документів. З вимкнутими телефонами.

– Памятаєш свій перший бій? Багато патронів витратив?
– Перший бій ми прийняли відразу після приїзду на блок-пост. Нас зустріли цілим феєрверком – мінометрий обстріл, атака. Був адреналін. Щодо патронів, то у мене їх залишалося найбільше. Вважаю, що краще вистрілити прицільно, ніж витратити боєзапас на “звукові ефекти”.

– Кажуть, ваш блок-пост був один із найгарячіших точок. Це ж його розбили танками?
– Тоді гарячою точкою був увесь напрям. Не скажу, що у нас було найскладніше. Бронетехніку ми засікли за кілька днів до атаки. Попередили командування. Нам не повірили… Коли по нам вдарили, у нас було чотири БТРи. Хлопці на одному зуміли вирватися. Два спалили у перші хвилини бою. Ми зуміли підбити один танк. З іншими трьома було не впоратися. Виходили з оточення малою групою, 9 чоловік. Місцину добре знали, розтяжки ставив. Вийшли. Нас зустрів десант на БТРі. Розповіли, що бачили у тепловізор, що нам напереріз йшла якась група. Виявилося – це були сепаратисти… Зустріли. Поховали.

– Чим ви Стрелкову-Гіркіну так насолили, що по вам був танковий удар?
– Його просто врятувало чудо. Більше розповідати не буду.
(від автора: тоді в танковій атаці на блок-пост приймало участь щонайменше чотири танки та стільки ж БТР. За досвідом бойових сутичок, атака на добре розвіданий блок-пост мала залишитися дуже трагічно. Проте хлопці зуміли нанести суттєві втрати противнику і спалили один танк і БМП. Відступивши, вони зібралися і… наступного дня, поки сепаратисти святкували перемогу, зухвало відбили блок-пост. Та пішли глибоко в тил ворога… Було поранено Моторолу. Стрелкова, який спілкувався з польовими командирами на сходах СБУ справді врятувало чудо. До втечі Стрелкова з Словянська залишалися лічені тижні…)

Артур дуже мало розповідає про свої походи. Проте на сторінці Новини Новороссии в мережі вконтакте, збереглося повідомлення. Тоді вилазка наших розвідників зірвала плани Стрелкова. Він був вимушений приймати “гумконвой” – партію бронетехніки. Як вона потрапила в “заблокований” Слов’янськ – окреме питання до керівництва АТО…

– Як тебе можна підкупити?
– Лише одним. Змінами. Достойним життям для людей. Я йшов воювати за Україну, а не за гроші. І вижив не для того, щоб продати Україну в тилу… Ми зможемо виграти оцю війну тільки в одному випадку. Якщо кожен українець відчує, що його любов до країни, його сплачені податки, повертаються сторицею.
(від автора: на фото ціни на молоко у Слов’янську у перший день визволення. В Україні через півтора роки літр молока коштуватиме дешевше…)


P.S. Слухаючи виступи політиків чи деяких громадських активістів, ми часто забуваємо, що патріотом насправді є не той, хто голосніше кричить “Слава Україні”, мотузить когось на телеефірах чи обіцяє золоті гори. А той, хто першим пішов захищати країну. Без бронежилету та каски. Першим ліг в землю, віддавши життя. Першим витратив зарплатню, щоб придбати бійцям тепловізор. Чи зумів забезпечити достойну зарплату своїм працівникам.
У важкі часи війни будь-яку армію можна перемогти, деморалізувавши її тил. Але найпотужніша армія не зможе перемогти нас, якщо в тилу будуть залишатися ті, хто не просто “вірить” або “чекає” від влади змін. А сам змінює країну своїми вчинками.

Для цього не потрібно бути чиновником, бізнесменом чи олігархом. Досить бути просто людиною…


Володимир ГАМАЛИЦЯ
Гора Карачун. Українські десантники вирушають в сторону Донецька. Позаду залишились кілька місяців облоги, “стріляюче” перемир’я та перепахане вибухами поле пшениці…