Умань без Софіївки: погляд туриста

0
5772

Яке враження справляє на туристів Умань та що варто відвідати в місті крім “Софіївки”?

Так склалося, що я раз у два тижні кудись мандрую. Непогана тенденція і на великі березневі вихідні ми з друзями збиралися проїхати машиною по львівщині і подивитися на замки. Але стався облом, двоє відпали, решту вирішили, що буде дорого. Тому я задіяв резервний варіант і поїхав до Умані щоб подивитися на місто без парку Софіївка.

Тобто, Софіївка нікуди не ділася, стоїть на місці і, можливо, була б цікавою для огляд в цю пору — без торгашів та натовпів туристів. Але я там вже був чотири рази, а про те, що решта Умані так само цікава — не знав.

Далі 41 фото і текст до них.

2. Умань, перш за все, приваблює своєю архітектурою — переважно кінця 19 початку 20 століття. В певній мірі вона трохи схожа на Білу Церкву чи Олександрію — таке ж провінційне торгове єврейське містечко. Більше того, я виявив, що Умань — це схід Поділля. Просто ніколи в очі не потрапляло точної мапи етнічних територій України, але де Умань, а де Кам’янець-Подільський. Коротше, досить тягнути гуму — архітектуру ми знайшли дуже скоро, тільки з нею було не все гаразд.

3. Вуличної реклами в Умані багато — десь як в Білій Церкві, але так як Умань менша за площею — то й щільність реклами більша. Із того, що кидалося в очі — меблі, вікна, двері. Вони практично на кожні вулиці, тут місто навіть переплюнуло Білу Церкву.

4. Ми потрапили сюди навесні, коли активно почали танути гори снігу. В місцях, де його прибирали, вже можна було вільно ходити, в інших місцях була каша та великі калюжі. Хоча, вулиці, за мірками райцентру, нормальні, грандіозних ям та канав ми не побачили.

Центр Умані

5. В центрі міста навіть розташовані вуличні вказівники, є сквери, лавочки, все більш менш культурно.

Вуличні вказівники в Умані

6. Непоганим громадським простором є сквер імені Шевченка, що закінчується його ж пам’ятником — знаходиться неподалік від центру, поруч не дуже активна вулиця, багато місця та лавочки.

Сквер Шевченка

7. Нижче скверу місцевий депутат побудував великий фонтан із світломузичним супроводом, але він в холодну пору року, звісно, не працював. На кризі видніються пінгвіни.

Уманський фонтан

8. В місті симпатична станція пожежників, теж неподалік центру, на Коломенській вулиці. Цікаво, чи реально домовитися залізти на каланчу і познімати звідти панораму? Хорошу думка пізно приходить.

Пожежна станція в Умані

9. Ще одна цікава неідентифікована башта. На жаль, деякі будівлі не вдалося визначити, по них немає позначок ані на мапах, ані на туристичному сайті Умані, лише трохи знайшов на сайті Україна Інкогніта.

Якась башта в Умані

10. Якщо ви дійшли до пам’ятника Гонті та Залізняку, далі вже нічого цікавого немає. Іван Гонта був уманським сотником і командував так званою козацькою міліцією, проте приєднався до коліївщини, якою тоді керував Максим Залізняк. Разом вони взяли Умань, вирізали там євреїв та інших польських панів, які не встигли утекти.

пам'ятник Гонті та Залізняку

11. Перейдемо до архітектурних пам’яток — почнемо із костелу Успіння Богородиці, розташованого на вулиці Коломенська 2. Зараз тут картинна галерея і ми думали до неї повернутися, але не встигли — находилися за день. Утім, костел трохи діючий, по неділях в ньому правлять служби.

Костел Успіння Богородиці

12. Міська управа по вулиці Садова, 2. В ній зараз знаходиться педагогічний університет. Хоча будувалася вона на початку ХХ століття як прибутковий будинок — тобто той, де здаються квартири та площі під магазини.

Міська управа

13. У дворику видніється башта, шкода, що не телескоп. Судячи з того, що поруч ловить ректорський вайфай, адміністрація знаходиться саме в цьому корпусі. Взагалі, педуніверситет має декілька корпусів, розкиданих по місту. А ще кажуть, на кафедрі інформатики там працює викладач на прізвище Троян.

Міська управа

14. Навпроти головного корпусу університету знаходиться іще один навчальний корпус. Колись тут було відділення петербурзького банку, зараз тут знаходиться станція юних техніків. Також тут є книжкова крамниця, куди ми зайшли поспитати про краєзнавчі книги. За невеликий томик вони просили 290 гривень — на що ми поскупилися. Місцеві сувеніри нас не зацікавили, портрет Порошенка також, тому ми пішли далі.

Навчальний заклад

15. По вулиці Незалежності можна побачити кілька пам’яток, зокрема й чоловічу гімназію, зведену за проектом архітектора Городецького. Він і в Умані чимало набудував. Здається, вона і зараз використовується за призначенням, тільки без сексизму.

Чоловіча гімназія

16. Жіночу гімназію я відразу й пропустив — вона знаходиться трохи далі від вулиці і повернута боком, тому фасаду відразу й не видно. Але коли проходив тут вдруге, то такий зайшов і зняв. Тут нині також навчальний заклад.

Жіноча гімназія

17. В Умані було чимало готелів. Готель Брістоль на вулиці Небесної Сотні. Взагалі, більшість цікавих будівель зосереджено на 4-5 вулицях, що ведуть до центральної площі, ця одна із них.

Готель Брістоль

18. Готель Європа, чи то Новоєвропейський, тут поруч, на розі вулиць Небесної Сотні та Незалежності.

Готель Європа

19. Іще одна цікава будівля по вулиці Незалежності підписана як колишня будівля готелю Новоєвропейський. Тут колись був в’їзд до міста від залізничного вокзалу. Зараз — відділок нашої нової поліції. Ну, теж готель, куди потрапляють не за гроші, а за погані вчинки.

Готель Новоєвропейський

20. Тут же по вулиці Незалежності — прибутковий будинок, в якому зараз, як пишуть, знаходиться гуртожиток.

Доходний будинок

21. Вулиця Садова, яка починається від центру університетом і веде до центрального входу в Софіївку, також радує архітектурою. Це один житловий будинок.

Житловий будинок

22. Це другий житловий будинок. Будувався він для обслуги парку, що тут зараз не знаю. Поруч знаходиться музичний факультет педуніверситету, а трохи далі — будинок Максимчака, який, через помилкову позначку на карті, я так і не побачив, лише потім знайшов.

Житловий будинок

Також на вулиці Садовій можна побачити грандотель Савой, який я фотографував, але через надто сильне контрове світло не публікую світлину.

23. Приватна клініка, в якому зараз знаходиться краєзнавчий музей. До нього я теж хотів зайти, проте забув, чи то вже не хотілося після тривалої прогулянки містом.

Приватна клініка

24. Повернемося до вулиці Садової — цікава будівля, підписана як дитяча поліклініка. Якоїсь іншої інформації про неї не знайшов.

Дитяча поліклініка

25. Це торгові ряди, схожі до білоцерківського БРУМу. Будувалися вони, щоправда, після Потоцьких, тому такої звучної назви не мають (бо я спочатку хотів обізвати їх ПТУМ — Потоцьких універсальний магазин, по аналогії з нашим). Всередині знаходиться м’ясо-молочка, хоча облаштовано все досить культурно. Кажуть, що будівля колись мала другі поверхи над брамами (і 4 брами) але зараз все це знесли.

Торгові ряди

26. Багато будівель я не ідентифікував — ані на туристичній схему міста, ані на вищесказаних сайтах. Будинок по вулиці Незалежності.

Невідома архітектура

27. Вулиця Садова.

Невідома архітектура

28. Також Садова, відразу за університетом.

Невідома архітектура

29. Вулиця Небесної сотні. Житловий будинок поміж готелями Брістоль та Новоєвропейським.

Невідома архітектура

30. Іще Садова, неподалік від педуніверситету.

Невідома архітектура

31. Ну а тепер спустимося в підземелля Василіанського монастиря. Їх відкрили для відвідування нещодавно, потрапити туди нескладно — достатньо зателефонувати на номер +38(097)011-78-99 і домовитися за екскурсію на вказаний час. Те, що нас було лише двоє, нікого не засмутило. Ціни дуже демократичні.

Табличка коло підземелля

32. Монастир не діючий, знаходиться у віданні Державного історико-архітектурного заповідника “Стара Умань”, які опікуються рядом цікавих будівель — костелом, краєзнавчим музеєм та іншими, куди охоче поведуть екскурсії. Раніше будівля належала військовим, тут були, серед іншого, склади, тому обстановку монастиря мусили відтворювати повністю заново.

Дрова в підземеллі

33. Монастир був збудований при Францішеку Потоцькому, який передав монахам-василіанам землі в Умані та пару сіл, які давали прибуток. При монастирі діяла школа, навчали дітей заможних громадян. Саме по цій причині тут не карали різками та не робили різні “на воздусях”, а лише могли приліпити до спини гондона табличку з написаною провиною.

Хрест в підземеллі

34. В підземеллі знаходилися келії. Зараз тут сиро і прохолодно, проте раніше будівля була вище в землі, в приміщення вела вентиляція та було опалення, тож тут цілком можна було жити. Хоча, я би тут в спальнику заночував для цікавості, якби дали.

Ліжка в підземеллі

35. В нас був екскурсовод, одягнений в ризу монаха. Екскурсія підготовлена доволі добре, проте він швидко строчить і йде строго по тексту, через що розповідь погано сприймається. Відчувається певна награність, хотілося б розповіді “від себе”. Але послухати варто.

Келія в підземеллі

36. Взагалі, в Умані багато підземель, вони йдуть до сусіднього храму і до торгових рядів. Пишуть, що через них в місто ломилися турки і, пізніше, гайдамаки, щоб влаштувати тут коліївщину.

Келія в підземеллі

37. Не знаю, скільки тут автентичних експонатів, але думаю, що після військових — небагато. Взагалі, військові і пам’ятки архітектури погано поєднуються. За стіл можна сідати, гід пропонує тут сфотографуватися. Взагалі, при вході висить табличка, що фото-відео заборонено, але насправді воно тут дозволене і заохочуються, наш екскурсовод пропонував зняти селфі себе хороших з ним на тлі підземелля та входу і явно за те, щоб ці фото поширювалися в інтернетиках. Поширюю.

Письмовий стіл в підземеллі

38. Деяка частина підземелля іще не готова до відвідання та не освітлена. Інші тунелі навіть не розчищені, тому туди взагалі нікого не водять — туди треба залазити в касках і з ліхтариками, тому я вже натякав одному київському дігеру понаїхати в Умань.

Тупик в коридорі

39. У нас касок не було, але були ліхтарики, тому нас впустили зазирнути в темні коридори — тут поки немає ніяких експонатів, але, схоже, що тут також щось буде.

Коридор в підземеллі

40. В коридорах підземелля та деяких приміщеннях видніються вікна, через які сюди трохи потрапляє денне світло. Щось таке було й в підземеллях Петропавлівського храму в Луцьку.

Зала в підземеллі

В одному місці ми побачили діжки, але ні, то не вино і не пиво. В Умані була проблема із питною водою, річки Кам’янка та Уманка не забезпечують потреби міста, тому воно живиться через водогін із Білої Церкви.

41. Історико-архітектурний заповідник також пропонує екскурсії по місту, навіть на місце поховання цадика Нахмана, хоча могили мене цікавлять мало. Але, в цілому, радує, що в місті хтось займається питаннями туризму — нам навіть запропонували туристичну мапу та деяку літературу — дешевше, ніж в книжковій крамниці.

Зала в підземеллі

42. На жаль, ми не відвідали декількох цікавих пам’яток — бо находилися вже, та й тротуари були не дуже розчищені. З іншого боку нам іще треба було дістатися додому, треба було шукати якусь маршрутку. Тому останнім пунктом в Умані став візит до Уманьпива і випивання по пляшечці його.

Уманьпиво

Із того, що ми не відвідали — залізничний вокзал та головне училище садівництва, які просто не встигли, а також кілька менших будівель, як от колишній млин. Але й без них ми побачили три десятки цікавих об’єктів, що для невеликого міста в центрі України дуже непогано. Сюди можна приїздити на два дні — в перший екскурсія по місту, в підземелля, потім пити уманьпиво. Увечері дивитися фонтан. На другий день Софіївка і знову уманьпиво.

Залишити відгук

Please enter your comment!
Введіть Ваше ім'я