Як це було: “Купайло” в Легедзине очима киян

0
454

Нещодавно мій товариш, Олексій Пліско, запропонував взяти мене з собою на святкування Купайла у с. Легедзиному, Тальнівський р-н, Черкаська обл. Я залюбки погодився, бо ми з Олексієм вже чимало років полюбляємо знімати різні події разом. На мені Олексій не зупинився, і через свій ФБ прихопив ще чотирьох тендітних дівчат, які шукали можливість відвідати це свято.
Тож вранці, 23 червня, ми усі зустрілися біля м. Теремки, завантажилися в автівку Олексія, і рушили на південь.  Десь після 12-ої, без жодних пригод, дісталися Легедзиного. Біля музею трипільської культури вже починалася толока. А через дорогу, біля сільради, можна було ознайомитись з програмою заходу:

02
03

Висадивши дівчат, які пішли ставити намети на виділеному майданчику, ми зв’язалися з місцевим мешканцем, паном Сергієм, який люб’язно погодився прийняти нас на ніч. Відігнали автівку до нього на подвір’я, а самі рушили назад, до музею. По дорозі побачили просто у густих кущах чоловіка, який уважно вдивлявся у свій смартфон. Виглядало це дуже дивно. Коли ми порівнялися, чоловік звернувся до нас чемною українською мовою. Одразу зрозуміли, що він – іноземець. Спитав, чи не знаємо ми, де відбудеться святкування, і ми запросили його йти разом.

З’ясувалося, що він з Австралії, приїхав до Легедзиного якоюсь маршруткою, і намагався зорієнтуватися за допомогою GPS, який і завів його у кущі.
Було приємно допомогти людині, яка у незнайомій країні отак просто рушила сама у невідому ій глибинку, щоб відвідати фольклорне свято. Діставшись наметового містечка, він пішов ставити намет, а ми рушили далі до музею.

Майстри з народних ремесел вже давали майстеркласи. Чи не найбільша черга була до гончара, який просто вашими руками виробляв з глини чудові глечики:

03
05

Поруч майстриня розписувала пасхальне яєчко:

04
06

Дві інші наносили малюнки на шкіру. Замовники самі вибирали зразки з спеціального альбому:

05
07

06
08

Цей майстер вчив дітей ліпити з глини різних тваринок:

07
09

Дівчата гуртом в’язали вінки з місцевих квітів:

08
10

“Красота – это страшная сила!” © Заради неї жінки та дівчата ладні нерухомо сидити хоч годинами:

09
11

Просто на стіні музею був причеплений величезний аркуш ватману, біля якого стояла художниця з фарбами. Будь яка дитинка могла намішати собі фарб потрибного кольору і написати, чи намалювати все, що заманеться. Було цікаво дивитися, як аркуш заповнюється дитячьою творчістю:

10
12

Поруч працювали професійні художники. Дядько з Фастову малював портрети:

11
13

Ця жінка просто фіксувала те, що відбувалося навколо:

12
14

З іншої сторони музею у великих казанах варили традиційні страви та напої:

13
15

14
16

Поруч торгували різними сувенірами. Більшість з них була така сама, як у Києві на Андріівському узвозі:

15
17

16
18

17
19

18
20

19
21

20
22

21
23

22
24

23
25

Вулиця біля музею. Її мешканці відлякують чужих портретом поважного собаки, скачаним з інтернету:

24
26

Це наметовий майданчик. До ночі кількість наметів утроїться:

25
27

Як не дивно, подібні розваги досі популярні:

26
28

Будь хто може перетворитись на казака Мамая. Навіть вуса додаються:

27
29

Усе дійство відбувалося під чудові звуки жіночого співу. Поважні бабці, сидячи на траві, у кілька голосів виводили куплети народних пісень:

28
30

29
36

30
33

31
34

32
35

Разом з однією співала її онука:

33
32

34
37

Публіка навколо також була цілком автентична:

35
38

36
39

Колориту додавав й цей пес, який уважно вилизував лапу:

37
40

Маленькому козаку купили кинжала! Він щасливий:

38
41

Дозволяю опублікувати, дядьку фотографе!

39
42

Одна з наших дівчат (тобто з тих, яких привіз Олексій), вчиться правильно в’язати віночки:

40
43

Чудові діточки – паростки нової України:

43
44

44
45

Воно дуже намагалося співати. Виходило голосно:

45
47

Скільки всього у цих оченятах:

46
48

47
46

48
49

Очкільки було досить холодно, цей колоритний персонаж кутався у ковдру. Виглядало весело:

49
50

А це наш австралійський друг, якого ми з Олексієм  врятували з українських хащів. Розбив намет, і теж знімає:

50
51

Сашко Лірник продавав власну книгу з автографами. Фото на пам’ять йшло на додаток:

51
52

А це – наш люб’язний та колоритний господар, пан Сергій, щось розповідає Олексію:

52
53

Серед іншого, він сказав, що на другому поверсі музею виставлено оригінальну печатку гетьмана Хмельницького. Тож ми вирішили зазирнути, а за одне трохи погрітися.
Печатку майже весь час хтось фотографував:

53
54

А ось вона сама:

54
55

Відійшли від печатки, й одразу побачили, що наш мегагостинний та відкритий господар щось пояснює групі людей:

55
56

Яка ж ти гарна, люба дівчинко! Незабаром стережіться, парубки:

56
57

Вечоріє. Хода рушає на Купайлівский пагорб:

57
58

Там встановлюють купальськє дерево:

58
59

59
60

Чи не найбільше люди очікували анонсовану пальбу з автентичної гармати. Тож біля неї тривало безперервне фотографування, разом з не менш автентичним стрільцем:

60
61

І не тільки біля неї. І не тільки з ним:

61
62

62
63

Біля купальського дерева хор співав народних пісень:

63
64

Просто гарна дівчина ходила поруч:

64
68

Цих трьох, мабуть, хтось налякав розповідями про голосний гарматний постріл, тож вони гуртом тренуються, як вберегти власні вуха:

65
66

Не автетничний, але дуже колоритний дядько:

66
67

А на галявині поруч Сашко Лірник розповідав свої історії:

67
65

Особисто я не дуже полюбляю Сашкові балачки, але людям подобалось. Декому навіть дуже:

68
69

69
70

70
71

71
72

72
73

73
74

74
75

Посередині – ще одна, “наша” з Олексієм дівчина:

75
76

76
77

77
78

78
79

79
80

80
81

А це купальський “штаб”. Вирішують, як все буде далі: хто видобуватиме “живе” полум’я, хто підпалить ватру, хто заряджатиме гармату, хто з неї стрілить:

81
82

“Забил заряд я в пушку туго…” ©

82
83

Бабах!!
Я зробив це – упіймав момент пострілу! Для цього прийшлося знімати зі швидкістю 10 кадрів на секунду:

83
84

Дівчата кидають до води віночки.
Нажаль, на заваді став сильній вітер: він не давав запалити свічки, а вінки прибивав назад, до берегу:

84
85

Палає купальська ватра:

85
86

Стрибки через вогонь ми з Олексієм не знімали. Ставало дуже холодно, а ввечері було анонсовано допрем’єрний показ фільму “Чорний козак”. Щоб геть не змерзнути, ми рушили до пана Сергія й одягли на себе усе, що мали. А взяли ми, два дурні, дуже мало, бо попередня спека нас дезорієнтувала. По дорозі назад, до музею, завітали до кафе (готують дуже смачно й не дорого), і напилися гарячого чаю.

Найгіршим виявилося те, що нашого запасу теплих речей не вистачило. Переглянувши лише половину фільму, ми відчули, що холод і вітер просто висмоктують з нас здоров’я, і рушили спати. Фільм, дуже колоритний,  обом сподобався. Обов’язково переглянемо його, коли він з’явиться на екранах Києва.

Резюме: вважаю заходи, подібні святкуванню Купайла у Легедзиному, надзвичайно корисними. Бо організовані аматорами, що мають Україну у серці своєму. Вони дуже колоритні та харАктерні. Жодного натяку на попсу, справжня народна культура, багатовікові традиції. Моя щира повага та подяка цим людям!

Дуже сподобалися ті, хто зібрався на свято з усіх усюдин. Співуча українська мова. Більшість з них не п’є й не палить, майже усі були з дітьми, у тому числі зовсім малими. Останнє дуже важливо, бо виростуть такі діти з любов’ю до своєї країни, з відчуттям її краси та культури. А потім передадуть усе це своїм дітям, й не буде переводу козацькому роду!

Залишити відгук

Please enter your comment!
Введіть Ваше ім'я