Вибори до Верховної Ради перетворяться на боротьбу політиків з уманчанами

06 Серпня 2012 00:00 Коментарів 2 Гамалиця В. Переглядів: 93

Офіційний старт виборів уже обіцяє уманчанам небувалу кількість обіцянок та видовищ. Вперше за багато років кількість кандидатів до Верховної Ради від міста може сягнути півтора десятка. За крісло у Раді будуть змагатись кандидати на будь-який смак: професійні політики, вмілі піарники та власне - уманчани. Сам підбір кандидатур обіцяє небувале шоу – взаємні звинувачення та заклики не вірити один одному.
В Умані досі палає сміттєзвалище, вода з перебоями та стан доріг бажає кращого. Але про це мінімум інформації, бо головне – вибори! Шквал обіцянок з боку політиків уже обіцяє райське майбутнє кожному в обмін на крісло в Раді одному.  При чому партія влади та опозиція настільки переплелися між собою кандидатами, що уже не завжди можна розрізнити – де чия голова та звідки ноги. Від «Партії Регіонів» в Умані офіційним кандидатом обговорюється кандидатура Антона Яценко. Колишній бютівець, який вигадав Тендерну палату, за що Інна Богословська та «регіонали» звинувачували у корупції, нині сам йде у Раду в "біло-блакитній" команді «регіоналів». На Уманщині він досі не проявлявся, проте за даними Незалежного бюро новин, має найбільшу «силу». На противагу йому об’єднана опозиція виставила… Максима Полякова. Який більше року працював спільно з «покращувачами життя» заступником міського голови у команді «вічного» мера міста Юрія Бодрова. Йому закидають роботу з «Регіонами» у 2004 році, дружбу із литвинівцями після «помаранчевої» і роботу в опозиції перед виборами. Усі звинувачення він відкидає, а його соратник – бютівець Андрій Шкіль, вважає, що чим більше говорять за «регіональне коріння», тим більше справа пахне «технологіями». Тоді як перебуваючи у «Фронті Змін» Максим Поляков зробив майже неможливе - зміг довести, що уманський міськвиконком, який насичений "пенсіонерами" з комуністичним минулим, насправді найдемократичніший в Україні. Бо Максима з опозиції взяли не лише на посаду заступника міського голови, а й включили в склад міськвиконкому – оплоту місцевих регіоналів. А посаду втратив тільки після запитання фракції БЮТ, як попри закон можна сидіти одночасно у виконкомі, і в кріслі депутата міськради. Проте на повну силу опозиціонер Максим Поляков проявився, коли пішов з роботи «будівельника нової Уманщини». За кілька місяців він уже встиг «засвітитись» під час мітингів за мову, зустрічей із людьми. Можливо тому по «мажоритарні» опозиція довірила саме йому боротись за прихильність виборців. А не більш популярним за версією Незалежного бюро новин Людмилі Кирилюк, Андрію Юсову чи Олександру Румику. Самі побратими по партії пояснюють таке рішення керівництва зв’язками Максима та його роботою.
Окремо від усіх стоять комуністи. Хоча формально вони склали більшість із Партією Регіонів та керували країною, нині їх кампанія знову побудована на плямуванні олігархів та поверненню народу підприємств. Імовірним кандидатом є Віктор Роєнко. Вихідець з села Антонівка Уманського району нині працює депутатом обласної Ради. Проте в кращих традиціях комунізму, перебуваючи при посаді, його не видно і не чути. На цьому список «політиків» закінчуються і наступні кандидати намагаються брати голоси виборців не тільки словами й боротьбою «за мову», а й конкретними справами.

І собі, і людям
           
У цій ніші міцно сіли Андрій Крохмаль та Микола Наконечний. Обоє при владі і обидва відзначились благодійними справами. Депутат облради Андрій Крохмаль може претендувати на звання меценат №1 на Уманщині і Монастирищині. Проте через стан здоровя його висування залишається під питанням. Оточення не виключає, що якщо «Партія Регіонів» не підтримає і забуде свого «бійця», Андрій Аркадійович може стати самовисуванцем. З іншої сторони є думка, що новий висуванець від Партії Регіонів буде потребувати підтримки Андрія Крохмаля. Й передвиборчі перегони пройдуть у стилі «передачі авторитету» від відомого на Уманщині діяча до маловідомого, але перспективного… Найулюбленіші міфи про Андрія Аркадійовича – кримінальні справи проти бізнесу та прив’язування качанів кукурудзи до стебел, щоб імітувати врожай. Міський голова Христинівки Микола Наконечний на відміну від Андрія Крохмаля, більше зосередився на Христинівці. Чисті вулиці, швидка реакція комунальних служб, пам’ятник Гонті та міф про кримінальне минуле дають високий рейтинг та порядок в місті – місцева «шпана» не ризикує навіть бити ліхтарі в парках, бо знайдуть… Тоді як в Умані, де міський голова кандидат в майстри спорта по боксу, це звичайна справа. Маючи гарантований успіх на Христинівщині, у Наконечного одночасно є ризики на Уманщині та Монастирищині – окрім захоплення його роботою, у людей є розчарування у вчинку одного з синів, коли через бійку з його участю загинув чоловік. Очевидно, щоб не привертати до себе увагу, Микола Наконечний буде тягнути до останнього з реєстрацією. Щоб потім в останню мить вступити до бою.

 
Не такі: уманчани, що працювали, а не піарились
           
Найбільший удар чекає на трійцю уманчан. Володимир Крижановський, Андрій Дикун та Вадим Ващенок найбільше дратують владу і опозицію. Їх уже називають «нікому невідомими» та «вискочками». А «подразниками» вони стали, бо не належать жодній політичній силі й будуть іти як «самовисуванці». При цьому маючи потужний бізнес і фінансові ресурси, не світили своїм обличчям через телеканали на кожному вуглі і більше робили реальні справи: допомагали людям, давали роботу та надію у завтрашньому дні. Такий підхід створює реальну загрозу кандидатам-політикам, що звикли досягати високих цілей з мінімумом затрат. Маючи власний фінансовий ресурс та громадську підтримку, «самовисуванці» не потребують «годування» від партійного керівництва чи місцевих бізнесменів. І можуть дозволити собі в Раді працювати на людей, а не як вкажуть «згори» чи ті, хто дав гроші на передвиборчу кампанію. Саме така незалежність і є найбільш цінною для людей та водночас дратівливою для політиків. А відтак злива «чорного піару» на них буде найбільшого – бо стоять між молотом влади та ковадлом опозиції. Володимир Крижановський – голова наглядової ради заводу «Мегомметр»: Має великий колектив, зберіг підприємство, яке залишилось єдиним у галузі приладобудування в Україні. Зумів відбити атаку «нової влади», що хотіла залишити завод без землі та передати хасидам. Нині підприємство стоїть на порозі нових відкриттів і можливо дуже скоро його технологіями будуть користуватись далеко за кордонами країни. Єдине – завод досі стоїть на ласому для хасидів шматочку землі, а тому кращі «інформаційні напади» як на підприємство, так і Володимира Крижановського, ще попереду.  
Андрій Дикун, який у свої 32 роки вже Президент Асоціації виробників молока України і став роботодавцем №1 для уманської молоді, теж відчуває на собі певний тиск. Він започаткував чимало соціальних проектів, проводить тренінги для молоді, приймає участь в благодійних проектах. Нині працює над поверненням безкоштовного «шкільного молока» для дітей. Тоді як в блогах у мережі інтернет уже зявляються різні матеріали від невідомих досі «журналістів» під псевдонімами, що Андрій Дикун це «тушка», бо якби він справді хотів змін, то примкнув до опозиції.  І третій – Вадим Ващенок, очільник всеукраїнської організації «Соціальна Україна». Уже кілька років поспіль організація допомагає дитячим будинкам, консультує водіїв як захистити свої права, бореться за чистоту довкілля та багато іншого. 

            Реєстрація учасників передвиборних перегонів уже розпочалась. Уже за кілька тижнів буде точно відомо – за кого зможуть голосувати уманчани. Політичний «цирк» із багатьма акторами знову дає нам шанс обрати свого представника у Верховній Раді. І лише від нас залежить, хто це буде: німа «тушка», «боєць» за чужі інтереси чи той, хто працюватиме для людей. Якщо цього разу пощастить, то уманчани вперше зможуть вибрати собі третій варіант, а не перші два. Як це було досі… В гіршому випадку нас знову чекає зміна ролей – коли після виборів сьогоднішні «обіцяльники» перетворяться на панів, а на народ будуть дивитись зверху. До наступних виборів…

Коментарі: