Історія Успіху. Уманський студент виборов гран-прі на літературному конкурсі, і став наймолодшим детективістом України

28 Червня 2016 14:42 Коментарів 3 Анонім Переглядів: 166

Десятки різних персонажів живуть його голові, перш ніж опинитись на папері й підкорити читацьку аудиторію всієї країни. Оповідання й детективні історії молодого письменника Дмитра Безверхнього читає вся Україна, попри те, що в його рідному селі Паланка мало хто й досі знає про творчі успіхи хлопця.

На рахунку Дмитра Безверхнього більше 10-ка публікацій у провідних виданнях країни. Він один із авторів серії книг "Теплі історії", що стали бестселером, а цього річ 20-річний хлопець став володарем гран-прі конкурсу детективної прози "Це ж елементарно, сер", а  віт так, - наймолодшим детективістом України.

Як за такий короткий термін юнаку вдалося реалізувати себе в літературі, Дмитророзповів у своєму інтерв'ю.

Шкільні стандарти, що ледь не поставили крапку у творчості Дмитра

- Усе почалось зі школи… А можливо й раніше… Проте, до старших класів ніякий відчутних результатів моя навколо літературна діяльність на приносила, ба більше того, багато хто доволі завзято критикував мене за невміння писати, зокрема, писати грамотно. Але досі не збагну, де є то вказано, що письменник одразу народжується з вищою філологічною освітою.

Пригадую, колись навіть моя вчителька біології, в реакцію на заданий твір-есе, сказала, що в житті не читала нічого жахливішого, через надмірну кількість помилок і надто нестандартну манеру побудови тексту. Такі репліки або відбивають бажання працювати над собою, або навпаки - загартовують і змушують рухатись вперед.

Так і трапилось…

Постійний пошук чи  прихильність долі

Випадковість, що прославила сільського хлопця на всю країну.  В одній із соціальних мереж, молодий письменник наштовхнувся на пост: «Готується до другу збірка оповідань «Теплі історії про коханих і рідних».» Дмитро вирішив: «чому б не спробувати». Тоді він навіть не підозрював, що книга стане бестселлером.

- Усе відбувалося в останню мить. Фінальна крапка оповідання "Чашечка дива" наприкінці дедлайну, терміну прийому творів. Та ще й, це  був кінець місяця - інтернет закінчився, й довелося довго думати як можна відправити твір. Врешті, працівники Сільської ради згодились мені допомогти, і я їм за це дуже вдячний, бо це вже було ледь чи не вночі. Але все вдалося, й за кілька днів книга з цим твором пішла в друк.

"Дружина молочника" зробила Дмитра наймолодшим детективістом в Україні

«Добре, що я нікого не отруїв,» - подумав Дмитро коли побачив на сторінці  у фейсбук   коментар одного з журі конкурсу Андрія Кокотюхи, що мовляв отруєння надто банальний і надто зручний спосіб убивства в детективах. «Дружина молочника» - детективна історія, в якій описується Умань наприкінці ХІХ століття,  за результатами конкурсу «Це ж елементарно сер»  стала кращим твором, а Дмитро – наймолодшим володарем гран-прі детективного конкурсу  в Україні. А нещодавно світ побачило продовження серії пригод уманської пані-детектива Софії Павлівни Нрієвської, - повість "Срібне люстерко, або Пані Ен ніколи не спізнюється на чаювання".

- Дуже прикро, що головне місце злочину в "Дружині молочника" - будівля готелю "Лондон", нині в такому поруйнованому стані, як і значна кількість архітектурних перлин Умані з непересічною історією. Спілкуючись із читачами, розумієш, що про Умань знають здебільшого завдяки "Софіївці" та хасидам. Але тепер приємно чути, що про місто, наприкінці позаминулого століття, говорять серед читацьких кіл, ще й завдяки головній героїні моїх детективів.

 Як до творчості ставляться рідні та близькі?

- Мій найбільший успіх, це те, що тепер, коли я кажу, що мені потрібно йти працювати над детективом, -  мої рідні і друзі вже сприймають це не як забавку, котрою я займаюсь замість того, щоб допомагати по господарству, а як серйозну розумову  роботу. І за це я їм дуже вдячний.

 Що порадиш людям, котрі вирішили спробувати себе в літ-творчості.

- Перш за все слід вірити в себе (але без зайвих ілюзій) й працювати (каторжно працювати) над собою. Бо, як писав Бруно Ферреро: "Молитися - це просити дощу, а ВІРИТИ - принести парасолю".

Коментарі: